Блог вчителя історії і правознавства Сібагатова Сергія Сагітовича : січня 2021

#АнтиМіф

Історичні події часто обростають легендами і вигадками, перетворюючись на міфи. У новій рубриці «АнтиМіф» пропонуємо дослідити природу цих міфів: як вони народжувалися, з якою метою, хто поширював цей міф, для чого, і якою є історична правда?

Давайте розглянемо природу міфу про «300 спартанців – героїв Крут»

Суть міфу: У січні 1918 року Центральна Рада відправила під Крути на вірну смерть 300 14-17-річних юнаків-добровольців Студентського Куреня, які, за словами історика Михайла Дорошенка, були «молодь, напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках».

Міф про «300 спартанців» і «Крути – наші Фермопіли» народився 19 березня 1918 року – під час церемонії перепоховання тіл загиблих крутян у Києві на Аскольдовій могилі. Саме такий образ вжив під час жалобного мітингу один із викладачів (за деякими свідченнями, це міг бути Микола Зеров, який захоплювався античністю і на той час викладав у 2-й українській імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії). Цьому сприяла загальна атмосфера трагічності – Київ оговтувався від наслідків захоплення міста муравйовцями, коли за українську мову чи будь-які ознаки українства могли розстріляти просто на вулиці, а число жертв за місяць за різними даними було від двох до трьох тисяч. За кілька днів до перепоховання студентів-крутян Київ так само велелюдно прощався із жертвами муравйовського розгулу.

Акцент саме на студентах-крутянах зафіксувався у свідомості українців і через низку жалісливих статей, які тоді з’явилися в пресі: «Плач за дітьми» Володимира Дурдуківського, «Дорогою ціною» Сергія Єфремова, «Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами» Людмили Старицької-Черняхівської тощо. Павло Тичина присвятив цьому випадку вірш «Пам’яті тридцяти». Саме це емоційне сприйняття ситуації і стало міцним фундаментом для формування міфу про «300 спартанців», особливо в діаспорі, де він став символом жертовної боротьби за українську незалежність.

У бою під Крутами брало участь біля 400 юнкерів – старшин і курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, які на той час уже мали бойовий досвід (деякі з них навіть пройшли фронти Першої світової), а також бійці Куреня Смерті – добровольчого підрозділу, сформованого з вояків, які повернулися з Першої світової війни, та вільні козаки з міста Глухова – теж старші люди, які мали бойовий досвід. Саме вони, а не гімназисти та студенти без вишколу, складали основні бойові сили оборонців Крут.