Щоб
зясувати чи була Люблінська унія ресурсом формування концепту
політичного «народу руського» треба знайти відповідь чи отримав, а ще краще чи
зберіг «руський народ» політичні права. У цьому питанні я розділяю думку з
істориком Сергієм Плохієм, який у свій праці «Брама Європи історія України від
скіфських воєн до незалежності» непогано висвітлив це питання.
Нова держава, названа Річ Посполита була
квазідержавою, де географічно і політично домінувало Польське королівство. На Люблінському сеймі місцева українська
аристократія, на відміну від литовської знаті , виступила за приєднання до
королівства, водночас просячи про гарантії щодо законодавства, мови та релігії.
Чому українська еліта погоджувалася на
таку угоду? На відміну від литовської аристократії, українська еліта вбачала
мало користі в існуванні де-факто Великого Князівства, що не могло протистояти
татарам. Отримати захист від зовнішніх
ворогів українці могли лише від Польщі, а та в свою чергу збільшувала свої
володіння за рахунок українських земель. Усупереч очікуванням короля Сигізмунда
Августа унія не приборкала опозиційну аристократію , а навпаки підвищила становище
українських князів. У Любліні був створений новий політичний простір для
опанування та військового, економічного та соціального освоєння православних
княжих еліт, які замість того щоб втратити свій престиж і владу в наслідок унії
підвищили їх.
Освічені люди, які були на службі у князів
почали наповнювати цей простір політичним та культурним змістом. І ,
врешті-решт, створили дещо нове, - цим винаходом зрештою стане «Україна» -
термін, що вперше з, - цим винаходом зрештою стане «Україна» - термін, що
вперше з’явився у києво-руські часи, але відновився в регіоні під час
відродження князівської влади ХVІ століття. Але щоб поширити цю назву в новому створеному
Люблінською унією просторі потрібен буде час і нова суспільна верства.
