"Темп"
з 50-тисячної Шепетівки на Хмельниччині був командою-блискавкою, котра
з’явилася у 1990 році, в 1991-му виграла Кубок України серед аматорів, завдяки
цьому увійшла до елітного дивізіону прем’єрного чемпіонату України, у 1993-му
туди після вильоту повернулася, а в 1995-му припинила своє існування. Клуб був дітищем
місцевого бізнесмена з грузинськими коріннями Джумбера Нішніанідзе. Утворивши
будівельний кооператив "Темп", який займався виробництвом цегли,
левову частку своїх прибутків Джумбер Григорович витрачав на футбольну команду.
Усвідомивши після прем’єрного чемпіонату, що наявних кадрових ресурсів для
достойних виступів серед елітних команд буде недостатньо, Нішніанідзе вирішив
підсилити команду цілою низкою знаних виконавців. - Усе банально: Шепетівка приваблювала відомих футболістів грішми, - розповідає
UA-Футболу оборонець команди у 1993-1994 роках, колишній гравець
"Динамо" й "Металіста" Руслан Колоколов. – Ми туди цілою харківською діаспорою на
чолі з тренером Леоднідом Ткаченком перебралися: Олег Деревинський, Ігор
Якубовський, Вітя Яловський, Сергій Ралюченко, Сергій Скаченко, Віктор Сусло,
я. Помітну роль у тому "Темпі" відігравали білоруси Георгій
Кондратьєв і Сергій Гомонов. Нам платили приблизно по сім-десять тисяч доларів
у рік. На той час то були серйозні гроші. Грузини у
"Темпі" почали набувати ваги трохи раніше. Точніше, першим
представником цієї країни у складі шепетівців був оборонець Ґія Ґвазава, котрий
виступав за команду ще у чемпіонаті-1992. Першими в команду прийшли брати Капанадзе, Ґеорґій
Чихрадзе і Юрій Ґабіскірія, - згадує
корінний шепетівець, оборонець і капітан "Темпу" Ігор Тимощук. – Масового характеру грузинська міграція набула трохи
згодом. У Грузії тоді була війна, футболісти не
мали де грати. Наскільки мені відомо, Нішніанідзе, побувавши на Батьківщині,
розмістив оголошення приблизно такого змісту: "Набираються гравці для
виступів у футбольному клубі "Темп" з президентом-грузином на
чолі". Й залишив контакти. Через якийсь час грузинські футболісти почали
з’являтися у нас десятками. Відбір проходили далеко не всі, хоча чимало й
залишалося. Від решти їх відрізняли невеликі фінансові апетити. Якщо
харків’янам чи білорусам Нішніанідзе платив серйозні кошти, то грузини на цьому
фоні грали майже за копійки. Серед тих, хто тоді приїздив, запитами виділявся хіба Мамука Джуґелі,
котрий не хотів підписувати контракту доти, доки власник не забезпечив його
автівкою. Дивний хлопець той Мамука. Авантюрист, я так і не зрозумів, що він за
футболіст. Ніхто, мабуть, не зрозумів, бо Джуґелі так ніде серйозно й не
заграв. Ігор Тимощук
розповідає, що проблем у спілкуванні з грузинами не мав ніколи. "Мене
поважали як місцевого" - каже. - Нам, харків’янам, прижитися взагалі було нескладно, - розповідає
Руслан Колоколов. – Грузинів було лише четверо і вони були у
меншості. Зрештою, всі ми на той час були футболістами досвідченими, по 28-29
років кожному, тому знайти спільну мову було не складно ні нам, ні грузинам. Усі футболісти з Грузії були нормальними хлопцями, - згадує Ігор Тимощук. –У сезоні-1993/1994,
який "Темп" завершив на дев’ятому місці, грузинів у складі команди
було семеро. "Справді помітною була роль братів
Капанадзе, які грали на флангах півоборони, - вважає Тимощук.
– Брати багато забивали, в окремих матчах
(скажімо, коли ми розгромили 4:0 запорізький "Металург") відзначалися
обоє одночасно. Постійно щось екстраординарне видавав Юрій Ґабіскірія,
футболіст з віртуозною технікою, котрий міг забити божевільний гол. А ось воротарі
Ґеорґій Жоржоліані й Ґеорґій Бабуадзе були тоді дублерами Олега Колесова.
Бабуадзе, щоправда, залишився у нас й після розпаду "Темпу" і грав зі
мною за Хмельницький у першій-другій лігах до 2000-х років".
Переконаний, що при тому ж фінансуванні й при
постановці серйозного завдання "Темп" міг поборотися за місце у
першій п’ятірці, - каже Колоколов. – Але в ході
сезону-1994/1995 у Нішніанідзе банально закінчилися гроші. Першими пішли
Гомонов з Кондратьєвим, потім ми, харків’яни. Залишалися лише грузини і ця їх
вірність в умовах безгрошів’я, на мій погляд, відіграла негативну роль. Брат Нішніанідзе Шота, який зараз скромно живе
в одному з сіл на Хмельниччині, нещодавно згадував, що 1995-й був для Джумбера
проклятим, - розповідає Тимощук. – "За той час брат
не заробив ані долара" - казав Шота. Заборгованість із зарплат сягала
п’яти місяців. Якщо у 1993-1994-му Нішніанідзе міг приїхати на машині з
чемоданом грошей і щедро преміювати гравців без особливої причини, то у 1995-му
нам іноді видавали по 100 доларів. "Для підтримки штанів". Звісно,
спортивна складова відійшла на другий план. Посівши передостаннє 17-те місце, "Темп"
вибув з вищої ліги. Та сезон той для команди й українського футболу був
прикметний найперше тим, що у її складі одночасно виступало 13-ро грузинів на
чолі з єдиним за історію української Прем’єр-ліги тренером з Грузії Ревазом
Дзодзуашвілі. У двох матчах проти "Волині" і "Вереса" на
полі у складі шепетівців знаходилося одночасно по десятеро грузинів, а єдиним
українцем був Ігор Тимощук. Цікаво, що обидві зустрічі "Темп" виграв
з рахунком 3:0. З приходом
Дзодзуашвілі грузини у порівнянні з українцями справді мали превілейоване
становище, - вважає Ігор. – Не скажу, що завжди це було виправдано, але як вже
було. При цьому працювалося з Дзодзуашвілі
справді цікаво. Віце-чемпіон Європи-1972, призер Олімпіади, Реваз був хорошим
тактиком, добре відпрацював з командою кілька атакувальних схем. Для мене на
фоні з деякими попередниками Дзодзуашвілі це було трохи незвичним. Скажімо, в
першому чемпіонаті Іштвана Секеча, який потрапив до лікарні з інфарктом,
замінював Маслов. Була людина якийсь час на адміністративних посадах у
"Дніпрі", а тут виконує обов’язки наставника. "Як то переднім
оборонцем грає Тимощук зі зростом 172 сантиметри, а Сашко Юрчук з його 190
"на банці"? – питає. І садить мене на лаву. Коли Секеч повернувся, то
не міг второпати, як сталося, що я не грав. Звісно, після завершення сезону грузинська діаспора
роз’їхалася хто куди. Джуґелі опинився в "Таврії", Чихрадзе – в
"Шахтарі", туди ж трохи згодом переїхав і Ґабіскірія. А Давід Чаладзе
та Александр Рехвіашвілі опинилися в латвійському "Сконто". І
проявили там себе сповна. Рехвіашвілі – м’який, технічний оборонець,
мене не здивувало, що він себе проявив так добре і виступав за збірну Грузії, - коментує Ігор
Тимощук. – А ось Чаладзе потрапив до нас 18-річним.
Здоровий лось зростом під 190 сантиметрів, у його грі не було нічого
особливого. Та тренери його ставили й Давид поволі набирав. У складі
"Сконто" він вражаючу результативність демонстрував(25 голів у 20-ти
матчах чемпіонату Латвії-1997 і 72 м’ячі впродовж чотирьох першостей). Так з того часу футбол
до Шепетівки й не повернувся, - підсумовує Тимощук. – Нішніанідзе вже не вів
бізнесу, а радше побивався перепродажами, торгував цукром, возив його на
орендованій баржі в Грузію. В останній роки він жив зовсім бідно. Помер у
Сімферополі в 2013-му, а похований у нас, в Шепетівці. Нині ми тут не можемо
знайти грошей, аби заявити команду бодай на чемпіонат області…Сам Тимощук,
виступаючи поряд з братами Капанадзе у складі правонаступника "Темпа"
кам’янець-подільської "Ратуші" у першій лізі, згодом цілком міг разом
із Таріелом та Автанділом опинитися в Тернополі. Однак в останню мить перехід
зірвався. Капанадзе ж натомість стали першими закордонними легендами
провінційного з футбольної точки зору міста. До Тернополя вони перебиралися
33-річними. Здавалося б, догравати. Та вони й у Шепетівку приїхали, не
маючи жодних інших варіантів, - згадує Тимощук. – Але то були назвичайно працелюбні футболісти. Порядні, трималися дому.
Автанділ, щоправда, приїхав неодружений. А Таріел разом з дружиною Лаурою приїхав.
Капанадзе – гравці з технікою від Бога. Розуміли одне одного ідеально, могли
видати витончений пас, божевільно били зльоту. Були матчі, у яких Таріел
забивав по два штрафних.
Таріел і Автанділ – синів-близнюків Давід Капанадзе назвав на честь героїв національного
грузинського епосу "Витязь у тигровій шкурі" Шоти Руставелі. Вони й у
Тернополі, відзначаючись природною скромністю і виключним професіоналізмом,
швидко стали своїми. Таріел, який виступаючи у Шепетівці на місці правого
півоборонця забив 17 голів, на цій позиції й залишився. А ось Автанділа тренер
"Ниви" Ігор Яворський перекваліфікував у нападники. Обставини змусили, - констатує оборонець тернополян Ігор Біскуп, якому на момент приходу братів було 35. – Олег Ящук перейшов у Бельгію. В нас був потужний форвард Сергій Турянський,
у парі з яким вирішили поставити технічного Автанділа. Власне, вони доповнювали
одне одного. Сергій вів силову боротьбу, зачіпався за м’яч, скидав, а Капанадзе
обігрував за рахунок техніки й швидкості. Автанділ демонстрував вражаючу
реалізацію моментів. У 1997-му, коли ми перемогли "Динамо" (то була перша
поразка Валерія Лобановського після повернення на пост наставника киян ), саме так єдиний гол в матчі й забили: Турянський віддав, а Автанділ бив у
фактично порожні ворота. Шовковський був вже відіграний. Після того матчу Лобановський запитує:
"Скільки років братам Капанадзе?" - згадує Ігор Яворський. - "По 37" - відповідаю. "Ти
що травиш? – дивується. – Вони що, щось їдять?" Зізнаюся, тоді не
зрозумів, що саме Валерій Васильович мав на увазі. В той час у "Ниві"
взагалі не було поняття про фармакологію. "Сирок, яєшню" - відповів
Лобановському. Думаю, Васильович це сприйняв, як жарт, але то ж насправді так
було. Таріел та Автанділ були, як мовиться, ігровичками. Автанділ і Таріел – хлопці футбольні, з неординарним мисленням, футбольним
інтелектом, - каже хавбек "Ниви" Віталій Рудницький. - Автуха іноді сам не розумів, що він робить, але на ходу був здатен
крутанути суперника так, що тому хребці повилітають. Таріел індивідуально
братові не поступався. З Капанадзе було приємно грати у футбол. Вони мене добре
розуміли, навіть наосліп, не озираючись.Автанділ, який у двох вищолігових
сезонах в складі "Темпу" забив лише три голи, впродовж шести
чемпіонатів за "Ниву" відзначився 54 рази. З братами Капанадзе у
складі "Нива" в сезоні-1996/1997 вдруге в історії сягнула найвищого в
історії результату – сьомого місця у вищій лізі чемпіонату України. За словами
Ігора Біскупа, економлячи сили братів, тренерський штаб з часом почав звільняти
їх на зборах від бігової роботи. Зрештою, брати й самі тонко відчували
власний стан і вплив навантажень. Один з футболістів "Ниви" тих
часів, забажавши зі зрозумілих причин залишитися неназваним, розповів у цьому
контексті цікаву історію. Трапилася вона у вересні 1996-го. Напередодні
виїзного матчу з "Динамо" тренерський штаб "Ниви"
навантажувати команду так, наче то не чемпіонат триває, а тренувальні збори.
Запідозривши, що щось не так, Таріел з Автанділом уникали чималої кількості
завдань, виправдовуючи бездіяльність мікротравмами. В підсумку, на матч у Києві
команда вийшла втомленою. Лише брати діяли так, як зазвичай. Тернополяни
виглядали достойно, не дотягнувши до нічиєї лише 12-ти хвилин. За іронією долі,
Віталій Косовський лівим флангом втік від Таріела Капанадзе й виконав навіс,
який замкнув Олег Лужний. Скільки ж матчів ми виграли завдяки
голам братів! – згадує Ігор Біскуп. – Мені ж особилво
запам’ятався фініш сезону-1998/1999, коли ми боролися за виживання.
"Металіст", який на той момент ішов п’ятим, перемогли завдяки дублю
Автанділа, а "Миколаїв" здолали завдяки двом голам Таріела. Це
дозволило залишитися в еліті ще, як виявилося, на два роки. Саме з сезону-1998/1999 "Нива" й отримала
той статус, через який вона удостоїлася нашої прискіпливої уваги в цьому
матеріалі. У 1996-1997-му у складі тернополян з грузинських леґіонерів
виступали лише брати Капанадзе. В 1997-му до них приєднався нападник Автанділ
Сихарулідзе, котрий, щоправда, з’являвся на полі лише епізодично. Зате з літа
1998-го в "Ниві" було вже вісім грузинів. Усе просто: керівник клубу (Автанділ Мдінарадзе –
авт.) вирішив, що в команді має бути багато його співвітчизників, -
вважає Ігор Біскуп. – Втім, крім братів
Капанадзе й, мабуть, ще центрального хава Автанділа Ґвіанідзе, решта тих
грузинів, які пройшли через "Ниву" впродовж 1998-2002 років, рівню
команди не відповідали. "Народжений плазувати літати не
може". Був нападник Олександр Кайдарашвілі. Наче й талановитий, та забив у
двох матчах поспіль "Кривбасу" й "Прикарпаттю" й піймав
зірочку. Не знаю, чого він хотів. Шота Чомахідзе – технічний, гнучкий,
еластичний. Але зовсім без "фізики". Суперники це швидко
"розкусили". Розумію бажання грузинських власників бачити на полі своїх.
Було й таке, що в команді був син одного з віце президентів Ізорії. Те саме
стосується й молодшого Мдінарадзе в нинішній "Ниві". Однак як людину не
просовуй, якщо їй не дано, вона грати не буде. На щастя, ніхто тренерам умов не
диктував. Грузини в команді були, але на поле виходили справді найсильніші. То
лише Олександр Кривий в роки свого президентства любив зателефонувати на
тренерську лаву і провести ту заміну, яку йому хотілося. Ні Володимир Коваль,
ні Володимир Мариновський, ні Мдінарадзе такого собі не дозволяли. Суджу уже й
з власного досвіду, адже виконував обов’якзки наставника "Ниви" ще у
2001-му, в останньому для нас вищоліговому сезоні. Пан Біскуп запевняє,
що проблем у роботі з великою кількістю грузинів тоді не мав: "Їхня гаряча кров проявлялася лише іноді, на тренуваннях. Пригадую, як
з кимось зчепився Каха Дґебуадзе. Капанадзе теж часто сварилися. Але виключно
між собою і на грузинській мові. Ми навіть не знали, що вони одне від одного
хочуть. Але то з серії "чубляться-любляться". Брати підтримували одне
одного". Мушу сказати, що припущення, мовляв,
"Нива" посипалася через велику кількість грузинів – не має під собою
ґрунту, - підсумовує Ігор Біскуп. – Леґіонери негативного впливу на команду не
мали. Грали найсильніші, а брати Капанадзе принесли "Ниві"
неповторний колорит. Наша команда посипалася, бо ми вже не мали змоги проводити
такі якісні збори і комплектуватися так, як за президентства Мариновського. А
Капанадзе досі згадують у нашому місті з теплотою. Таріел ось нещодавно на
святкування 35-річчя клубу приїздив. Автанділ теж іноді буває. Його дружина –
донька брата Джумбера Нішніанідзе. Брати грали майже до 40-ка й зараз працюють
тренерами в Нижньому Новгороді. З решти грузинів у Тернополі залишилися
Дґебуадзе, який тут має бізнес, продає вина й Ґвіанідзе, з яким час від часу
граємо разом у ветеранських турнірах.
